Племіна робота у бджільництві спрямована на поліпшен ня біологічних і господарсько корисних ознак бджіл. її ведуть з матками і трутнями, а одержані результати позначаються на працездатності робочих бджіл і всієї сім'ї. В основу племінної роботи покладено вчення про спадко вість і мінливість. Останню ділять на феїютипову і генотипо-ву. Більш цінна спадкова мінливість. Проте в практиці вста новити, яка з них має місце в певному випадку, важко. Наприклад, така важлива ознака бджолиних сімей, як про дуктивність, формується під впливом взаємодії різноманітних сезонних явищ у біології бджолиної сім'ї, її спадкових вла стивостей та умов зовнішнього середовища. При оцінці бджолиних сімей слід розрізняти господарсь ко корисні ознаки, які визначаються фенотипом, і племінні якості, які визначаються спадковими особливостями бджіл, тобто генотипом. Фенотип бджолиних сімей оцінюють за допо могою обліку господарсько корисних ознак, генотип — за якіс тю потомства. Племінні якості бджолиних сімей можуть проявлятись пов ністю лише при створенні оптимальних умов утримання, до гляду та годівлі. Бджолині сім'ї слід утримувати у вуликах однакової системи, в їх гніздах повинно бути достатньо ви сокоякісних кормів, слід запобігати зльотам, нальотам бджіл, а також не переставляти рамки з вулика у вулик. На кожній пасіці потрібно вести зоотехнічний і племінний облік. Необ хідно забезпечити парування маток в умовах, ізольованих від інших пасік, або вести племінну роботу на пасіках суцільно в радіусі 15 км. Поліпшенням бджіл повинні займатись на кожній пасіці, а його форма визначає напрям виробництва пасіки. На то¬варних пасіках господарств масовий відбір спрямовують на створення численних груп високопродуктивних сімей, у бджо-лорозплідницьких господарствах — на створення ліній і між лінійних гібридів, а на племінних фермах займаються масо вим розмноженням, випробуванням і вдосконаленням племін них чистопородних бджіл. Відбір і підбір у бджільництві. Відбір — це система заходів щодо виділення кращих за господарсько корисними ознаками бджолиних сімей для дальшого їх розмноження, його проводять восени. За комплексом господарсько корисних ознак усі сім'ї пасіки розділяють на три групи. До першої відносять понад 10 % бджолиних сімей, найкращих за зимо стійкістю, силою, розвитком, медовою і восковою продуктив ністю, стійкістю проти захворювань, нерійливих, а також з ознаками, характерними для чистопородних бджіл, яких роз водять на пасіці; до другої — бджолині сім'ї, які мають се редні господарсько корисні ознаки і до третьої — до 10% бджолиних сімей з найнижчими господарсько корисними озна ками. Сім'ї цієї групи вибраковують, а пасіку поповнюють за рахунок сезонного приросту. Бджолині сім'ї першої групи використовують для виве дення трутнів і маток. Останніми замінюють маток у другій групі і забезпечують формування нових сімей. Підбір полягає у паруванні маток з трутнями для одер жання потомства з ознаками бажаного типу. Розрізняють од норідний і різнорідний підбір. На початку племінної роботи застосовують різнорідний. При цьому парують маток і трутнів з різними господарсько корисними ознаками для їх поєднання. Після виділення бджолиних сімей бажаного типу переходять до однорідного підбору з метою закріплення в потомстві одержаного поєднання ознак. Потім періодично чергують різ норідний підбір з однорідним для підтримання життєздатно сті бджолиних сімей на певному рівні і поліпшення їх гос подарсько корисних ознак. Методи розведення. У бджільництві застосовують чисто породне розведення для одержання потомства від парування матки і трутня однієї породи і схрещування, в результаті яко го потомство одержують від парування маток і трутнів різних порід. Чистопородне розведення. Цим методом вдосконалюють наявну породу бджіл на основі відбору, підбору сімей, а та кож поліпшення умов утримання та годівлі. Крім того, праг нуть стійко закріпити корисні ознаки бджолиних сімей у по томстві. При чистопородному розведенні можливе неспоріднене і споріднене парування. Неспоріднене парування особин — ос нова чистопородного розведення. На племінних пасічницьких фермах вдаються до спорідненого парування для закріплення виняткових спадкових ознак. Основною метою чистопородного лінійного розведення бджо линих сімей є перетворення цінних якостей окремих видатних бджолиних сімей у групові. Найбільш вдалі поєднання ліній дають основу для виділення нових ліній і поліпшення генеа логічної структури породи в цілому. Лінія у бджільництві — група бджолиних сімей (не мен¬ше 5 тис), які походять від певної матки-поліпшувачки і по дібні з нею за господарсько корисними і біологічними озна ками. На пасіці, як правило, декілька сімей-рекордисток. Проте родоначальницею лінії може стати лише та матка, потомство якої в декількох поколіннях не поступатиметься за продуктивністю та іншими цінними ознаками перед родоначаль ницею. Щоб виділити на пасіці матку-поліпшувачку, від 3—5 сімей-рекордисток виводять не менше ЗО—40 маток-дочок і оранізовують їх парування з трутнями кращих сімей. Це не обхідно для оцінки племінних якостей сімей-рекордисток при порівнянні їх дочок між собою та іншими матками пасіки. Для цього на пасіці формують однакові за кількістю і якістю групи бджолиних сімей і в сім'ї кожної групи підсаджують маток-дочок однієї рекордистки. Для всіх груп створюють однакові умови годівлі та утримання. На основі виробничо-контрольного обліку комплексу гос подарсько корисних ознак бджолиних сімей порівнюють се редні показники дослідних груп між собою і з групою сімей, де використані звичайні матки. Для дальшого розмноження залишають маток-дочок, які мали вищу продуктивність, ніж звичайні матки і матки-дочки останніх рекордисток. Інших маток-рекордисток, дочки яких не проявили в сім'ях поліп-шувального ефекту, вибраковують. Від сімей-поліпшувачок необхідно вивести найбільшу кількість маток для заміни в інших сім'ях. Потім проводять внутрілінійну роботу. При цьому завдання спеціалістів полягає в підтриманні найкра щих спадкових задатків родоначальниці і в постійному вдоско наленні лінії, спрямованому на поліпшення її господарсько корисних ознак. Цього досягають вдалим підбором кросів лі нії і типів парування, в результаті яких можна також виді лити нові лінії. Схрещування — метод найшвидшого впливу на породу, що збагачує спадковість, підвищує життєздатність організму і його пристосованість до умов утримання. Успіх схрещування залежить від правильного вибору порід, якості бджолиних маток і трутнів, годівлі та утримання помісних бджолиних сімей. Застосовують декілька варіантів схрещування: ввідне, відтворне, перемінне і промислове. Ввідне схрещування, або прилиття крові, необхідне для вдосконалення породи в бажаному напрямі при чистопородно му розведенні. Наприклад, на певному етапі роботи маток поліпшуваної породи схрещують з трутнями поліпшувальної. Потім маток із сімей-помісей парують з трутнями основної породи. Потомство розводять «в собі». Помісей другого поко ління, що відповідають поставленим вимогам, використовують як чистопородних. Відтворне схрещування застосовують для виведення нових порід бджіл. Розрізняють просте, коли схрещують між собою дві породи, і складне, якщо схрещують більше двох порід. Воно дає змогу поєднати цінні якості нових порід і розви вати нові ознаки. Перемінне схрещування придатне для одержання корис тувальних бджолиних сімей і помісей, яких використовують для племінних цілей і створення нових порід.Промислове схрещування використовують для одержання високопродуктивних сімей на товарних пасіках господарств. Грунтується воно на явищі гетерозису — значному підвищенні життєздатності і продуктивності помісей першого покоління. Проявляється він при схрещуванні різних порід, проте не всіх, визначається поєднанням цінних ознак вихідних порід. Підвищенню продуктивності бджолиних сімей сприяє промис лове схрещування таких порід: сіра гірська кавказька X кар патська, сіра гірська кавказька X середньоросійська, далеко східна X карпатська, далекосхідна X середньоросійська, серед-ньоросійськаХкарпатська, середньоросійськаХкрайнська. Ви користовують лише помісей першого покоління, оскільки в наступних продуктивність знижується. Технологія промислового схрещування полягає в тому, що на пасіку завозять три плідні бджолині матки, наприклад карпатської породи, і підсаджують у сильні відводки. За 10 днів до завезення маток виділяють не менше п'яти бать ківських сімей місцевої породи. Від сімей з підсадженими матками виводять нових маток і організовують їх парування з місцевими трутнями. В наступні роки роботу необхідно вес ти так, щоб забезпечити виведення маток від завезеної по роди і їх парування з місцевими трутнями. Якщо на пасіці використовують лише помісних бджіл, слід періодично заво зити маток для материнських і батьківських сімей. Крім того, через два роки після їх завезення можна застосовувати зво ротне схрещування. В цей період користувальні сім'ї мати муть чистопородних трутнів завезеної породи, з якими можна парувати маток, одержаних з високопродуктивних місцевих сімей. При використанні зворотного схрещування необхідно заміняти старих маток у сім'ях всієї пасіки. Таким чином, від двох порід бджіл можна постійно одержувати сім'ї — помісі першого покоління.
