Породою називають цілісну групу бджолиних сімей, які мають спільне походження і досить стійко передають потом-ству біологічні і господарсько корисні ознаки. У бджільни цтві нині є лише аборигенні породи, які сформувались в про цесі еволюції і добре пристосовані до місцевих кліматичних та медозбірних умов. Дещо на їх формування вплинула масова народна селекція. Для визнання групи бджолиних сімей по родою основною вимогою є велика кількість високопродук тивних сімей (не менше 20 тис), наявність у її структурі 4—6 ліній і більше, розміщення суцільним масивом на певній те риторії. В нашій країні у зв'язку з різними кліматичними і природними умовами склалось багато аборигенних порід бджіл, які є цінним генофондом бджільництва. Офіційно ви знані такі породи бджіл: середньоросійська, сіра гірська кав казька, жовта кавказька, карпатська і українська степова. Середньоросійська порода бджіл поширена в середній і північній смузі європейської частини СРСР та в районах Си біру. Бджоли цієї породи порівняно з іншими, яких розводять в нашій країні, найбільші. Так, маса одноденних бджіл 110 мг, довжина хоботка робочих бджіл 5,9—6,3 мм, ширина третьо го тергіта 5 мм, маса неплідної матки 190 мг, плідної 200— 210 мг. У період найінтенснвнішого розвитку сім'ї матка від кладає 1500—2000 яєць за добу. Середньоросійські бджоли добре пристосовані до суворих умов лісової зони. Вони добре переносять холодну тривалу зиму, малосприйнятливі до нозематозу і палевого токсикозу, найкраще використовують медозбір з липи, іван-чаю, малини, гречки тощо. Принесений нектар складають у верхній частині гнізда і надставках. У цих бджіл добре розвинені воскові залози та інстинкт будування стільників. Печатка меду «суха». При огляді гнізд ведуть себе агресивно, надто збудливі, збі гають вниз і звисають гронами на нижньому бруску рамки, перебігають з освітленої частини рамки на затемнену. Погано захищають гніздо від бджіл-злодійок. Гніздо прополісують посередньо. Вони рійливі: в окремі роки в ройовий стан при ходить до 90 % усіх бджолиних сімей пасіки. При роїнні за кладають 25—ЗО маточників. З ройового стану вивести важко. Особливо цим виділяється бурзянська порода бджіл, яка збереглася в бортях і яку розводять в Башкирському дер¬жавному заповіднику. В північних районах зони Полісся Ук раїни поширені поліські бджоли — одна з популяцій серед-ньоросійської. Чистопородних бджіл нієї породи розводять й ведуть з ними селекційну роботу на Башкирській, Орло ській і Українській дослідних станціях бджільництва. Медова продуктивність їх варіює від 13 до 70 кг. За даними Науко во-дослідного інституту бджільництва, середній вихід меду на сім'ю становить 28,2 кг.
Сіра гірська кавказька. Зона природного поширення — гір ські і високогірні райони Північного Кавказу і Закавказзя. Бджоли цієї породи поширені в нашій країні та за кордоном. Вони винятково миролюбні і мають найдовший хоботок серед бджіл всіх порід світу. Довжина хоботка 6,6—7,2 мм, ширина третього тергіта 4,7 мм, маса одноденних робочих бджіл 75— 90 мг, маса неплідіюї матки понад 180, плідної 200 мг. У пе ріод інтенсивного розвитку бджолиних сімей матки відклада ють 1100—1500 яєць за добу. Робочі бджоли цієї породи краще пристосовані до збирання нектару з квіток червоної конюшини та її запилення. Характерною особливістю їх є більш ранній виліт з вулика вранці і більш пізнє повернення увечері. В теплу погоду вони можуть навіть ночувати на квітах. Найбільш вираженою господарсько корисною ознакою кавказьких бджіл є надзвичайно енергійна здатність до від шукування нових джерел корму, кращого використання під тримуючого медозбору з різнотрав'я, широка флороміграція. Це пояснюється тим, що принесений нектар вони складають безпосередньо навколо розплоду та між ним. Таким чином бджоли обмежують відкладання яєць маткою, що зумовлює зменшення розплоду і збільшення меду в гнізді. Тому в умо вах слабкого медозбору сім'ї цих бджіл дають найбільше меду. Проте при сильному медозборі кавказькі бджоли за продуктивністю поступаються перед іншими породами. Вони малорійливі. У ройовий стан приходить до 5 % сімей пасіки. При цьому закладають невелику кількість маточників (5— 20), що практично не впливає на темп медозбору, будування стільників і вигодовування розплоду. Бджолині сім'ї легко переходять з ройового стану в робочий уже при медозборі 0,4—0,5 кг за день. Недоліком в умовах України є те, що бджолині сім'ї кав казької породи весною та восени повільно нарощуються і гірше зимують, ніж українські степові, карпатські та поліські. Однією з причин поганої зимівлі є ураження нозематозом і падевим токсикозом. Розводять цих бджіл у 24 областях, краях і республіках нашої країни. В чистоті зберігаються в Грузії, Вірменії, Азербайджані, а також в окремих районах Ставропольського і Краснодарського країв. Основну селекцій ну роботу ведуть Грузинська науково-дослідна станція бджіль ництва і Науково-дослідний інститут бджільництва. Медова продуктивність змінюється від 4 кг у Азербайджані до 58 кг у Башкирії. Середній вихід меду від бджолиної сім'ї стано вить 29 кг. Бджіл сірої гірської кавказької породи широко викори стовують для промислового схрещування з іншими породами в районах з порівняно бідним і помірним медозбором. Жовта кавказька порода сформувалась в низинних райо нах Грузії, Вірменії та Азербайджану. Бджоли цієї породи поширені на Північному Кавказі. Хоботок у них дещо ко ротший (6,5—6,9 мм), ніж у сірих гірських кавказьких бджіл. У забарвленні тергітів переважає жовтий колір. Під час ін тенсивного розвитку бджолиних сімей матки відкладають 1100 — 1700 яєць за добу. За іншими морфологічними озна ками вони не відрізняються від сірих гірських кавказьких бджіл. Добре пристосовані до умов жаркого сухого клімату. Під час спеки не вентилюють гніздо, а нерухомо сидять на стіль никах. Взимку потребують частих обльотів. Помірно рійливі, за винятком окремих популяцій, миролюбні, схильні до кра діжок. Печатка меду «мокра». Чистопородним розведенням і селекцією жовтих кавказь ких бджіт займаються на Вірменській дослідній станції бджільництва, а також в бджолорозплідниках Закавказзя. Карпатська порода сформувалась в Карпатах, має сіре забарвлення тіла. Довжина хоботка робочих бджіл 6,3— 6,7 мм, ширина третього тергіта 4,8 мм, маса одноденних ро бочих бджіл 110 мг, маса неплідної матки до 185 мг, плід ної— 205 мг. У період інтенсивного розвитку бджолиних сімей матка відкладає 1200—1800 яєць за добу. Сім'ї карпатських бджіл малорійливі: як правило, роїться не більше 4 % бджо линих сімей. У тих сім'ях, які рояться, буває 8—ЗО маточни ків. Цей стан можна загальмувати протиройовими заходами. Карпатські бджоли мають схильність до тихої зміни маток, при цьому часто стара матка мирно живе з молодою 5—6 тижнів. Ці бджоли економно витрачають зимові кормові запаси. Вони найспокійніші. Протягом майже всього сезону бджолині сім'ї можна оглядати без лицевої сітки і димаря. Після від¬бору матки із сім'ї льотна активність бджіл не послаблює ться, в результаті чого медозбір майже не знижується при формуванні пакетів. Печатка меду переважно «суха». За зи мостійкістю не поступаються перед середньоросійськими. Згідно з планом породного районування карпатську поро ду бджіл розводять у 73 областях, краях і республіках нашої країни. В чистоті вона зберігається в Закарпатській, Черні вецькій, Івано-Франківській і Львівській областях. Основні репродуктори чистопородного матеріалу розміщені в Закар патті і на Буковині. Масову репродукцію бджіл карпатської породи ведуть в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франків ській областях УРСР, Ставропольському краї, Північно-Осе-тинській АРСР і Узбекистані. Медова продуктивність бджолиних сімей змінюється від ЗО до 80 кг. За результатами виробничого випробування ме дова продуктивність карпатських бджіл на Україні становить в середньому 40,7 кг, а в РРФСР — 44,7 кг. Українська степова порода сформувалась у зонах Лісостепу та Степу України. Дослідженнями останніх років установле но, що вона близькоспоріднена з карпатською. Довжина хо ботка робочих бджіл 6,3—6,6 мм, ширина третього тергіта 4,9 мм, маса одноденних робочих бджіл 105 мг, маса неплід ної матки понад 180 мг, плідної 200 мг. Матки відкладають 1100—1500 яєць і більше за добу. Бджоли миролюбні, зимо стійкі, менш рійливі порівняно із середньоросійськими, добре прополісують гніздо, інтенсивно будують стільники і добре використовують сильний взяток, стійкі проти захворювань. Печатка меду переважно «суха». Чистопородним розведенням українських бджіл займають ся в Кіровоградській, Хмельницькій і Полтавській областях. Тут розміщені господарства-репродуктори маток і бджіл цієї породи. Медова продуктивність бджолиних сімей ЗО—80 кг. План породного районування бджіл. Вперше в нашій краї ні він був затверджений колишнім Міністерством сільського господарства- СРСР у 1979 р. Складанню цього плану пере дувало випробування вітчизняних і завезених порід бджіл та їх помісей у різних кліматичних і медозбірних умовах в 60— 70-ті роки. На Україні районували чотири породи бджіл: ук раїнську степову (місцеву), карпатську, сіру гірську кав казьку і середньоросійську (поліську). Недоліком цього пла ну було розведення трьох, рідше чотирьох порід бджіл у од ній області. І лише в Закарпатській, Львівській, Івано-Фран¬ківській та Чернівецькій областях передбачалось розведення тільки карпатських, а в Кіровоградській — українських сте пових бджіл. Розведення декількох порід бджіл в одних і тих же районах призвело до виникнення безсистемних помісей та зниження продуктивності бджолосімей. Тому роботи по пород ному районуваню бджіл проводились і у 80-ті роки. На їх основі у 1988 р. було прийнято новий план, згідно з яким на Україні розширені зони чистопородного розведення карпат ських і українських степових бджіл. У більшості областей районовані місцеві і карпатські бджоли (лише у Вінницькій області — і сірі кавказькі). Впорядкування плану породного районування бджіл у республіці дасть змогу розводити їх по зонах, що історично склалися і є найсприятливішими по роз витку, продуктивності й зимостійкості. Крім того, це відкри ває більше можливостей реалізації пакетних сімей в райони РРФСР, які багаті медоносними ресурсами, але мають низьку насиченість бджолами. В зв'язку з затвердженням плану породного районування бджолорозпліднинькі господарства країни виводять маток визначеної породи і розсилають їх тільки в області, де пі по роди районовані. Це запобігає безконтрольному потраплянню маток у зони, де ці бджоли малоефективні або можуть зав давати шкоди через слабку зимостійкість. Збереження аборигенних порід бджіл. Бджоли тривалий період піддавались природному відбору, тому найбільш при стосовані до тих умов, у яких склались, і являють велику цін ність для селекційної роботи. Нині охорона аборигенних порід бджіл на Україні є першочерговим завданням. Протягом ос танніх десятиріч у республіку завозили різні породи бджіл як з інших зон нашої країни, так і з-за кордону для випро бування з метою дальшого їх використання. Це обґрунтову вали тим, що в результаті інтенсивної діяльності людини в сільському господарстві відбулись різкі зміни медозбірних (вирубування лісів, розорювання степів і лук, поява великих площ сіяних медоносів) і кліматичних умов. Вважали, що місцеві бджоли за короткий проміжок часу не змогли достат ньою мірою пристосуватись до них і стали менш продуктив ними (Таранов Г. П., 1987). Випробування завезених у республіку бджіл показало, що сірі гірські кавказькі бджоли та їх помісі першого покоління з місцевими дещо продуктивніші, ніж аборигенні. Це стало основою для масового завезення цієї породи в усі зони і ви кликало дальше поглиблення метизації українських, карпат ських та поліських бджіл кавказькими. У період (60-і роки) планового випробування різних порід бджіл з метою їх ра йонування постала проблема виділення чистопородних місце¬вих бджіл для порівняння з завезеними, оскільки проявились негативні наслідки масового завезення бджіл з південних ра йонів РРФСР у післявоєнні роки з метою відновлення бджіль ництва. Поширенню кавказьких бджіл на Україну також сприяли: відсутність відселекціонованих місцевих бджіл і ма сової репродукції їх маток; використання при породному ви пробуванні місцевого матеріалу, що був умовно місцевим і являв собою помісі бджіл невідомого походження, які не спроможні проявити високу життєздатність і продуктивність (Давиденко І. К., 1985), а завезеного (сірі гірські кавказькі, крайнські, італійські) —відселекціонованого. Поза увагою за лишалась і перспектива масової реалізації чистопородних місцевих бджіл за межі республіки з метою підвищення про дуктивності галузі і збільшення виробництва меду в країні. Все це вплинуло на результати випробування бджіл. За тим часовою вигодою використання кавказьких бджіл (підвищена продуктивність у перші роки) лишились непоміченими їх слаб ка зимостійкість, підвищена захворюваність нозематозом, від ставання по продуктивності при сильних медозборах. Тому з другої половини 60-х років велику увагу приділяють вивченню, збереженню і селекції аборигенних бджіл. Одержані результати висвітлені в останньому плані поро ного районування бджіл. Різноманітні природні і господарські умови нашої респуб ліки і заселеная багатьох її районів бджолами з давніх часів сприяли формуванню цінних порід бджіл: українських степо вих, карпатських і поліських. Із цих порід найбільш зимостійкі, майже не піддаються захворюванням на нозематоз і падевий токсикоз, задовільно зимують на вересовому меду бджоли поліської породи. Зона їх поширення—поліські райони. Вивченням породи займались спеціалісти Української дослідної станції бджільництва. Українські степові бджоли були поширені у степових і лі состепових районах і характеризувались медистістю, малою схильністю до роїння, зимостійкістю, красивою печаткою ме ду (Снежневський П. Л., 1910). Нині ці бджоли збереглись в чистоті лише на деяких пасіках. Кіровоградська область оголошена заповідною зоною по збереженню і покращанню цієї породи бджіл. Селекційну роботу ведуть Українська до слідна станція бджільництва і кафедра бджільництва Укра їнської ордена Трудового Червоного Прапора сільськогоспо дарської академії. Репродукція маток українських бджіл — не більше 5 тис. в рік, що дуже мало для задоволення існуючого попиту. Карпатські бджоли поєднують у собі цінні особливості сірих гірських кавказьких і середньоросінських (Авети-сян Г. А., 1980). Зона природного поширення — Карпати і ра йони, що до них прилягають. Репродуктори чистопородного розведення знаходяться на Закарпатті та Буковині. Селекцію ведуть кафедра бджільництва Московської сільськогосподар ської академії ім. К. А. Тімірязєва, Українська дослідна стан ція бджільництва та дослідницький сектор Мукачівського плембджолорадгоспу. Карпатські бджоли є найпоширеніши ми в нашій країні. Поліпшення бджіл досягають чистопородним розведенням місцевих порід згідно з планом їх породного районування. Для заміни низькопродуктивних, невідомого походження бджіл на пасіці необхідно за 1—2 роки придбати і підсадити плідних маток бажаної породи в усі сім'ї або придбати де кілька маток і організувати від них вивід на місці. Молодих маток спаровують з місцевими трутнями і одержують від них робочих бджіл-помісей і чистопородних трутнів, оскільки во ни виводяться з незапліднених яєць. На наступний рік купу ють маток цієї ж породи, але не рідних з купленими у пер ший рік, виводять неплідних і підсаджують в усі сім'ї пасіки. Молодих маток спаровують з чистопородними трутнями, які повинні виводитись в усіх сім'ях. Однак чистопородне розведення можливе лише тоді, коли пасіки ізольовані (5—10 км) одна від одної, або коли на су сідніх пасіках виконують аналогічні роботи по заміні маток старої на нову породу бджіл.При чистопородному розведенні можна поліпшувати про дуктивність сімей, використовуючи ефект гетерозису. При цьо му схрещують різні лінії однієї породи і одержують бджіл міжлінійних гібридів, сім'ї яких продуктивніші на 20—25 %• Такі результати одержані кафедрою бджільництва Москов ської сільськогосподарської академії ім. К- А. Тімірязєва при схрещуванні маток ліній 61, 62, 69 з трутнями лінії 77.
