ЗАПИЛЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР БДЖОЛАМИ. Бджолозапилення у технології вирощування високих уро жаїв комахозапильних культур є важливою умовою інтенси фікації сільськогосподарського виробництва. У нашій країні бджоли щорічно запилюють різні культури на площі 15— 20 млн. гектарів. Вартість щорічного підвищення урожаю від бджолозапилення тільки основних культур у 17 разів пере вищує витрати на нього і становить понад 2 млрд. карбо ванців. В умовах високоінтенсивного землеробства, з яким пов'яза не переорювання земель (а їх на Україні 81 %; Відомен ко М. В., 1986), та хімізації зменшується кількість диких ко рисних комах і посилюється роль медоносних бджіл як запи лювачів. Нині вони виконують 90—95 % всієї запилювальної роботи на сільськогосподарських культурах. Особливо зростає роль бджільництва в умовах концентра ції і спеціалізації рослинництва. Великі площі посівів потре бують більше й запилювачів, якими є в основному медоносні бджоли. Пасічникам необхідно знати біологію цвітіння рослин, роль бджіл у цьому процесі, вміти своєчасно підготувати пасіку до запилення, правильно розмістити її на посіві, посилити за пилювальну роботу бджіл та контролювати хід запилення у процесі цвітіння. Запилення і запліднення у рослин. Квітка — це орган ста тевого розмноження рослин. Жіночий статевий орган — ма точка складається із стовпчика, приймочки і зав'язі, всередині якої знаходиться різна кількість насінних зачатків з яйцеклі тинами. В пиляках тичинок квітки дозрівають пилкові зерна (спермії), тобто чоловічі статеві клітини. Перенесення пилку на приймочку маточки називається запиленням. Залежно від походження пилку, яким запліднюється квітка, розрізняють самозапильні і перехреснозапильні рослини. У са мозапильної рослини квітка запилюється і запліднюється пил ком своїх тичинок. Часто це відбувається ще до розкривання квітки. Так запилюється пшениця, ячмінь, овес, гсрох, квасоля, боби та інші культури. Квітка перехреснозапильних рослин запилюється і заплід нюється пилком інших рослин того ж виду. Свій пилок, хоча й потрапляє на маточку, проте не проростає.Більшість рослин нормально розвивається при перехрес ному запиленні їх квіток, а самозапилення згубно діє на на ступне покоління. Пилок перехреснозапильних рослин переноситься водою, вітром і комахами (здебільшого бджолами). Медоносні бджоли — основні запилювачі сільськогосподар ських рослин. Багато комах запилюють квітки, проте найкра щими запилювачами майже для всіх рослин є медоносні бджо ли. Бджола відвідує за один виліт близько сотні або й більше квіток кращих медоносів і приносить на приймочку квітки су міш пилку одного ботанічного виду, але з багатьох рослин, що забезпечує властиве рослинам вибіркове запліднення. Зде більшого бджоли запилюють квітки, торкаючись їх приймочки своїм запиленим тілом. На відміну від інших комах бджоли нагромаджують вели кі запаси їжі у формі меду та перги, для чого працюють цілий день. Сильна сім'я бджіл за день відвідує декілька десятків мільйонів квіток. Чим більше приваблюють їх квітки некта ром, тим енергійніша і триваліша робота, тим більше бджіл на квітках. Бджоли зимують великими сім'ями, тому вони єдині запи лювачі рослин, які зацвітають ранньою весною. Бджолині сім'ї легко розмножуються. Потрібну кількість їх можна підвозити до місця запилення і керувати льотно-запилювальною роботою. Медоносні бджоли здатні працювати у теплиці взимку, що є їх незамінною особливістю. Використовують їх також для одер жання міжсортових гібридів. Породи бджіл для запилення вибирають з урахуванням її здатності до запилення конкретних культур, внутрівидової мін ливості, кількості робочих особин у сім'ї, стійкості проти за хворювань, зимостійкості, плодючості, флороспеціалізації, під вищення урожайності від запилення та ін. Флороспеціаліза цією називають здатність окремих порід бджіл збирати корми з певних видів рослин. Вона стійкіше проявляється у роки сильного нектаровиділення рослин. В умовах слабкого виді лення нектару бджоли переключаються на більш медоносні квіти інших видів рослин, що називають флороміграцією бджіл. Ця особливість найбільш властива сірій гірській кавказькій породі, бджоли якої можуть нести на своєму тілі пилок з 34 видів рослин, тим часом як середньоросійські— з 21, україн ські— з 22 і італійські — з 23 (Григоренко В. Н., 1967), І. О. Левченко (1978) встановив, що більшість (65—85 %) бджіл шести досліджуваних порід збирає корм біля пасіки у радіусі до 1,5 км. На віддаль 3 км відлітає лише 3,7 % бджіл. Інтенсивність відвідування бджолами сільськогосподарських культур різна. Наприклад, червону конюшину краще відвіду ють сірі гірські кавказькі бджоли. Вони краще розкривають квітки люцерни, а у відвідуванні липи і гречки поступаються перед середньоросійськими. Новий план породного районування бджіл затверджено у 1988 р. Ним передбачено утримання на Україні бджіл україни.ської Степової, карпатської та середньоросійської порід, які здатні запилювати у різній мірі всі комахозапильні сільсько господарські культури. Охорона та розмноження місцевих по рід бджіл є важливим природоохоронним заходом. Посиленню запилювальної роботи бджіл сприяє збільшен ня кількості доступного нектару в квітці, нестача перги у гніз ді, висока плодючість матки, яка дає багато розплоду, дреси рування бджіл, спрямована селекція на краще відвідування окремих культур. Нектароносність квіток прямо залежить від усього комплек су агротехнічних заходів, властивостей грунту, сорту рослин, погодних умов під час цвітіння. Так, внесення у грунт добрив на Запорізькій сільськогосподарській станції збільшило кіль кість квіток люцерни на 43 %, а цукру в нектарі на 69 %. На інтенсивність роботи бджіл впливають екологічні умо ви. Так, Р. Б. Козін (1986), вивчаючи активність бджіл на люцерні в чотирьох різних географічних зонах (Ленінград — Ташкент), спостерігав її найвищий прояв на півдні. І. Єлагі ним (1977) зареєстровано найінтенсивніше відвідування квіток бджолами при вмісті цукру в нектарі конюшини 50 %, бур куну— 39, еспарцету — 46, люцерни —33%. Бджоли переста ють брати нектар при цукристості нижче 4,2 % (після дощів) і вище 70 % (в засуху). Рослини, які дають обмаль доступного нектару, бджоли відвідують погано. У таких випадках застосовують методи при мусового поліпшення запилювальної роботи. Перед запилен ням бджолині сім'ї зміцнюють молодими матками, просторим гніздом та збільшеною кількістю відкритого розплоду. Ство рюють штучну нестачу пилку відбором пергових рамок з гнізд, використанням пилковловлюзачів. Потреба сім'ї у білковому кормі посилює збирання пилку і запилювальну роботу бджіл на квітках. На Башкирській дослідній станції такі прийоми підвищили збір пилку з конюшини майже в 4,5 раза, а уро жайність насіння — від, 2,6 до 4,7 ц/га. У дослідах В. П. Полі щука (1981) нестача пилку у гнізді бджолиної сім'ї, створена різними прийомами, збільшувала принесення його бджолами у 2—2,5 раза, а нестача у гнізді розплоду (Сташенко В. І., 1988), зменшила масу обніжжя у бджіл на 13—28%. Методи дресирування бджіл вперше розроблені і застосо вані у насінництві червоної конюшини (Губін О. Ф., 1958). Тепер їх є декілька. Дресирування бджіл на запах здійснюють багаторазовим згодовуванням сиропу, ароматизованого квітками запилюваної культури. Корм виливають у годівниці, розташовані над гніз дом у вулику так, щоб вхідна щілина розміщувалась впоперек усіх міжрамкових просторів гнізда. Одержавши корм у вули ку, бджоли розшукують квітки такого ж запаху, знаходять їх і, збираючи нектар у квітці, запилюють її. В умовах Ставро польського краю (Куренной Н. М., Желтопузов В. Н., 1988) впровадження цього заходу сприяло збільшенню розкриття квіток люцерни бджолами в 2,2 раза.Дресирують бджіл на певну територію за допомогою годів ниці з кормом, яку залишають у вулику або біля льотка, поки набереться у ній багато бджіл. Потім її переносять з бджола ми на віддалену від пасіки запилювану ділянку. Бджоли по вертаються у вулик, мобілізують свою сім'ю на відвідування годівниці. Коли в ній не стане корму, бджоли шукають його на сусідніх квітках, запилюючи їх, і розлітаються по полю. Цей метод дає кращі результати, коли до сиропу додають 1—2 краплі ефірної олії (анісової, м'ятної або іншої), яка створює сильний спрямовуючий запах. Сироп доливають у го дівницю 2—3 дні, щоб привабити більше бджіл. Потім її за бирають, продовжуючи щоденне дресирування на запах. Ви користовуючи у цьому методі різну ефірну олію, Е. І. Якушева (1988) одержала збільшення урожаю тепличних огірків на 6—17 %. Перспективним є формування груп бджолиних сімей, які краще працюють на люцерні. Цю роботу ведуть у інституті бджільництва, на Українській дослідній станції бджільництва і вже одержано позитивні результати. Запилювальна робота бджіл послаблюється при наявності конкурентної флори, що слід враховувати у процесі розміщен ня культур сівозміни. Дикі запилювачі, їх використання, зберігання та розмно ження. Дикі комахи становлять 10—20 % серед запилювачів рослин. Це поодинокі бджоли, джмелі, квіткові мухи та інші комахи. За даними відомого ентомолога С. І. Малишева, у світі поодиноких бджіл понад 20 тис. видів, а на Україні не одна сотня. Вони різняться між собою розміром та кольором тіла, місцем гніздування, циклом розвитку. Більшість з них гніздяться у землі, риючи нірки на ущіль нених, теплих, вільних від рослин місцях. Одні види розселя ються навколо, а інші утворюють колонії. З такими бджолами уже почали працювати у США (Бурмістров О. М., 1987), ство рюючи для них поблизу полів люцерни кращі умови гнізду вання — земляні довгі насипи, задерновані місця. Є бджоли деревогніздні. Вони роблять нірки на 15—20 см у старій деревині. Стеблові бджоли виточують гніздовий хід у м'якій дереви ні, серцевині стебел і гілок рослин. Бджоли-каменщиці поширені на півдні, роблять нірки із землі, піску, склеюючи їх смолою та слиною. Бджоли-жильці самі не роблять гнізд, а користуються від повідними за діаметром ходами дощовиків, порожнинами у землі, дереві, стеблах, роблять комірки із шматочків листя. Більшість видів поодиноких бджіл зимують у стадії перед лялечки. У сприятливих умовах наступного року відродження і парування дорослих бджіл здебільшого збігається з почат ком цвітіння рослин, на яких цей вид бджіл збирає корм. Піс ля парування самка будує у зробленому нею або знайденому гнізді комірку, заповнює її на 3/4 сумішшю пилку та нектару, відкладає на неї яєчко і запечатує комірку. Поряд з нею будує другу комірку. їх буває 6—12. Бджола закриває гніздо шматочками листя, землею і відлітає. Живе вона всього 1 — 1,5 міс. Так живуть і бджоли-листорізи. Поодинокі бджоли в основному заготовляють корми (особ ливо для личинок), збираючи їх із певних видів рослин. Якщо самка поодинокої бджоли виду коллета, яка збирає корм на квітках вербових, відродиться рано, то будує гніздо і сидить на сережках верби, чекаючи її цвітіння. У господарському відношенні найбільший інтерес являють собою бджоли-жильці, особливо листорізи. Приваблюють їх у спеціальні вулики, що мають багато штучно зроблених де рев'яних чи паперових порожнинок (Гребенніков В. С, 1986) спеціального розміру і діаметра (Павлюков В. І., 1987). Тут бджоли будують комірки, заповнюють їх сумішшю пилку з нектаром і відкладають яйця. Після цвітіння вулики забира ють з поля, а восени розбирають кокони і зберігають їх узим ку при температурі зимівника медоносних бджіл. Весною пере носять у природні умови, або інкубатори, де підтримують температуру +34 °С (Кіреєва І. І., 1988). На початку цвітіння люцерни відроджених бджіл у спеціальних ящиках виносять у поле і розміщують їх біля вуликів. Промислове розведення таких бджіл розпочато з 1980 р. у Саратовській області, Краснодарському краї, Киргизькій PCP на основі 1,5 млн. завезених, що сприяло одержанню на дослідних полях 3—3,4 ц/га насіння люцерни, а в умовах Кир гизії— 4,1 ц/га. Нині є така кількість цих бджіл, яка здатна забезпечити запилення декількох тисяч гектарів люцернових насінників. У республіці цих бджіл вивчають та розводять на Українській дослідній станції бджільництва і в господар ствах. В насінництві багаторічних трав, особливр-'люцерни, дотри муються спеціальних агрозаходів щодо ,*&ет5еження поодиноких бджіл. Насінні ділянки розміщуют^--^еблизу природніх місць гніздування диких комах-заттлісгаачів. На великих площах посіву через 150—200 м підкошують смуги, щоб грунт краще прогрівався, або засівають їх злаковими травами. Тут ці бджо ли селяться. Перед цвітінням насінників скошують кормові трави в ра діусі 400—500 м насінницького поля і не розміщують інші по сіви, які могли б приваблювати цих бджіл. Використовують на насіння перший і другий укоси, щоб бджоли мали більший період живлення. Насінні ділянки в останній рік користуван ня скошують до початку цвітіння, щоб відроджені бджоли пе релетіли на молоді посіви насінників. З початком бутонізації припиняють хімічні обробки рослин. Добрі результати запи лення рослин різними комахами, для яких створено мікроза повідник, та медоносними бджолами одержали у господарст вах Каховського району на Херсонщині. Урожай насіння лю церни тут збільшився до 2,1—3,7 ц/га. У 1984 p. у районі було зібрано 163 т насіння при плані 120 т, а по області — 2500 т (Сторчак Н. В, 1985).Поки що немає надійної основи різкого збільшення кіль кості диких комах-запилювачів у найближчі роки, тому здій снюють запилення в основному медоносні бджоли.
